Дякую. Автор той, що і усюди, тобто я. А життя усіх любить :)

Щодо того, що формує сучасне укр. кіно я не знаю, бо кіно майже не має. Прикро, але факт. Відповідно і ідеї якоїсь загальної, формуючої в цьому кіно бракує.
А патріотично-жалісне нам справді близьке, де наших б'ють.

Передивлятися усі фільми останніх років в пошуках відповідних сюжетних ліній я не став, але з того, що зараз згадаю - це "Моя мачеха іншопланетянка" (My Stepmother Is an Alien), в "П'ятому елементі" Міла Йовович запихується куркою, отриманої з пігулки в мікрохвильовці, і нещодавно бачив фільм "Казки на ніч" (Bedtime Stories), де добрий дядечко годує власних племінників у відсутності їх матері-вегетаріанки "нормальною їжею".

Дякую, дякую і тебе зі святами. Дуже приємно побажання отримувати. Це майже як подарунки, тільки вже розгорнуті :)

Ну то ж гламур, як без того :)
дякую, дякую, дякую!

Про дітей не буду, бо не знаю, які вони зараз, а ЗМІ якось у подібних питаннях не довіряю. Сьогоднішні випускники, з якими довелося спілкуватися значно цілеспрямованіші, ніж був я свого часу. Але не факт, що інші такі самі

Поважати слід усіх. І дорослих і дітей. Коли я вчився у колежі, то ми вчителів звали на "Ви" і вони нас так само на "Ви". Я так до цього звик, що коли прийшов до університету, тикання від викладачів здавалося мені диким.

Ще раз дякую за коментар. Приємно було його отримувати і відповідати

Шкільні нецікаві предмети.
Наша історія - відносно цікавий предмет. Але принаймні в мене викладався він незв'язно. Історія - це нерозривна послідовність подій. У школі ж її штучно били на епохи, викладали історію України без огляду на світові події того часу, ніби країна жила сама по собі. Наприклад, чим відрізнялися особливості побиту селянина кінця 16-го століття і середини 17-го мені справді було не надто цікаво вивчати (якщо б було цікаво, то зараз би пам'ятав).
Мова - нецікава маячня. Тут я майже погоджуюся. Підкреслення підмітів-присудків, розбір слова на складові частини. Моя - зовсім необ'єктивна думка - щоб навчитися грамотно писати, треба багато писати і читати, а не теоретичними розбірками голову заморочувати. Більш-менш грамотно писати я навчився лише після школи в універі, коли багацько конспектував.
Література - якщо говорити про українську і висловлюватися стримано, то підбірка у шкільній програмі не найкраща.
Математика - враз стає нецікавою маячнею, коли в ній щось не розумієш. Що залишається робити двіїчникам, окрім як списувати, якщо на самому початку їм не пояснили азів. Коли я чогось не розумів, то зі мною сідали батьки і розбирали, поки мені не ставало ясно. Не всім так щастить з батьками.
Іноземну мову без практичного застосування і спілкування з носієм майже неможливо вивчити (лише моя особиста думка)

Хоча в будь-якій професії є ті, хто потрапив в неї випадково, причому зазвичай таких більшість, просто вчителі ніби-то формують майбутнє покоління. Вчителів я лише трішки посварив, а більше все ж громіздку систему освіти, яка не встигає за сьогоденням.

Тепер відповідаю на пункти.
Новий заклад, в якому цікаво. Справа в тому, що батьки часто просто самі не бачать проблеми. Якщо їхнє чадо отримує погані оцінки чи має низький рівень знань - значить винне воно саме, а не вчитель, який не зміг навчити.
Мої батьки побачили і після восьмого класу віддали мене у навчальний заклад нового типу "Донецький колеж". Прийом на конкурсній основі, навчання безкоштовне. Ось там мені і трапилися справжні вчителі. Я не кажу, що попередні були погані, просто маю з чим порівнювати. Свого часу в якості експеременту у подібних закладах вчителям дозволяли самостійно формувати навчальний план, відмінний від міністерського. Як не дивно, але успіхи учнів, перемоги на олімпадах, і конкурсах МАН, вказували на те, що подібний підхід є більш дієвим. Але це швидко прикрили, бо на перевірку кожної відмінної від загальної програми чиновники Міносвіти почали витрачати забагато власного часу. Зараз рівень подібних закладів впав у зв'язку з комерціалізацією, навчатися в них стало престижно, туди потягнулися діти багатих батьків.

Професія вчителя справді нервова, в декого нервів не вистачає. Була в мене вчителька математики, яка, як казали, в молодості уявляла собою ідеал вчителя, але щось там в неї пересмикнуло (низька зарплата, проблеми в особистому житті, клімакс, діти довели) і вона почала терор проти учнів. Інакше ці дії мені назвати складно, бо мене після її пар тіпало, кількох дівчат біля дошки вона доводила до сліз (10-ий клас, не такі ми вже тоді й малі і бешкетні були). Іноді натякала, що комусь з нею потрібно додатково займатися за гроші, частенько казала, що зараз ми її не любимо, а ось коли підростемо, то усе зрозуміємо, прийдемо до неї і скажемо їй "Спасибі". Подібного бажання в мене досі не прокинулося ,мабуть, ще не виріс. І була вона не випадковим вчителем, а заслуженим вчителем вищої категорії (здається так). Ще траплялися вчителі іноземних мов, які на своїх уроках розповідали про власні пологи і давали дівчаткам поради, як обирати собі чоловіка (іноземної мови, звісно, на цих уроках не було жодної). Можливо в цьому і полягає виховальна функція вчителя, я не знаю. Неодноразово траплялися мені вчителі з "синдромом вахтера". Це коли людина має мізерну але тотальну владу і у зв'язку з цим користується нею по повній. У випадку з дітьми це ні до чого хорошого не призводить.

3. Вчитель, який перестав бути вчителем. Наприклад, моїй класній керівниці - вчительці російської мови і літератури, коли вона мене навчала, лишалося років 5 до пенсії і вона час від часу скаржилася, що програму кожен рік змінюють, вона до подібного не звикла, а роки вже не ті, щоб так багато читати. А згадувала, як працювала вчителькою у Казахстані і яка там до неї повага була. Ще зазначу, що хоч була вона вчителем філологічного напрямку, українською мовою не володіла взагалі, навіть читала українські букви, як російські, це дуже тішило. Вдячний їй, бо на її прикладі зрозумів, що вчителі теж бувають некомпетентними і дорослі - не є суцільним носієм істини, хоча, звичайно, вік поважати варто.